— тамуючи інтелектуального голоду (актуально і по сесей день) ...................Дехто думає, що муссікуси це також люди. Одначе цьому не може бути правда. Невже ж може бути, щоб людина людину ж, себто брат брата (бо всі ми браття), зважилася так оскорбляти й понижати. Щоб людина людині ж робила таку пакість. А з другого ж боку — чи може бути, щоби людина дала над собою так знущатися та й не скинула з себе ганьблячого ярма?! Адже всім нам відома древня історія нашої імперії, який бунт і яку різ

ХРУНІЯДА пісня про Олесика Хруня (Присьвята всїм виборцям, котрі віддали і віддадуть голоси на шкіролупів свого народа) В селі Гнидові, долинї, стоїть хата ще й до нинї, хоч пуста вже й непошита, де родив ся Хрунь Олесик. Хто він був - се кождий знає, хто газети лиш читає і полїтику провадить. Тут сказати не завадить, що се простий був мужик, темний собі мов той бик. Єго предки споконвіка мали вигляд чоловіка; Хрунь-же - морду мав ослячу, а натуру ту свинячу. До роботи лінував ся, а на другиг в

Цього вірша написав наш краянин рівно сотню років тому - аж соь на наших теренах знову ВІДРОДИВСЯ той Хрунько - тільки тепер Олесь...................... люди добрі - знайте про нього!!!!! ХРУНІЯДА пісня про Олесика Хруня (Присьвята всїм виборцям, котрі віддали і віддадуть голоси на шкіролупів свого народа) В селі Гнидові, долинї, стоїть хата ще й до нинї, хоч пуста вже й непошита, де родив ся Хрунь Олесик. Хто він був - се кождий знає, хто газети лиш читає і полїтику провадить. Тут сказати не

На Київ, братове!.. Снилось мені... ах, чому лише снилось? – що тяжко в боях ми втомились, рани боліли, не зводились руки, і тішився ворог, і крякали круки... – Здавайтесь, – кричали, – все “дно ми поборем! Тоді не благайте – як візьмем на муки!.. (рани боліли, не зводились руки...) – Невже ж свою землю ми осоромим? – спитав нас отаман, здавалося ж – предки... Й запахли нам битви далекі, – і крикнули разом – аж ворог затрясся: – Козацькі нащадки не вміють здаваться! І з новою силою сти

-----— тамуючи інтелектуального голоду —-------- Дьидя гримав кулаком у стіл і погрожував Петрикові, що його утопить, бо пустий, бо хоче багато їсти. Петрик ховався дідові під приділок і шепотів синіми губками, що не боїться дьиді, бо піде з дідом. На те дьидя м'якнув і відпускав його дідові: — Хоть беріть 'го у пазуху, а хоть у торбину, я вам не бороню. Віна мені не дали-сте, чим їх нагодую? Дідові руки дрожали, як Петрика гладили: — Не журітси, небожєта, тото чемний онука, буде мене с

Веселилось літо днями и ночами, Хизувалось срібло на листки зеленой - тнуло несколько дней, а потом и днями.

-----— тамуючи інтелектуального голоду —-------- = Друзям моїм = Приходьте, друзі, у мій дім. Для вас завжди відкриті двері В моїй малесенькій оселі... Приходьте, друзі, у мій дім! Ми з вами мову поведем Про дні буденні і святкові, Про юності роки чудові... Ми з вами мову поведем. Багато що й згадаєм тут, А, може, й пісню заспіваєм, Вгощу вином п`янким вас, чаєм... Багато що й згадаєм тут. Бува, й помрієм мовчки ми Під вальс старого патефона, Який давно звучав