На Київ, братове!.. Снилось мені... ах, чому лише снилось? – що тяжко в боях ми втомились, рани боліли, не зводились руки, і тішився ворог, і крякали круки... – Здавайтесь, – кричали, – все “дно ми поборем! Тоді не благайте – як візьмем на муки!.. (рани боліли, не зводились руки...) – Невже ж свою землю ми осоромим? – спитав нас отаман, здавалося ж – предки... Й запахли нам битви далекі, – і крикнули разом – аж ворог затрясся: – Козацькі нащадки не вміють здаваться! І з новою силою сти