-----— тамуючи інтелектуального голоду —--------
Дьидя гримав кулаком у стіл і погрожував Петрикові, що його утопить, бо пустий, бо хоче багато їсти.
Петрик ховався дідові під приділок і шепотів синіми губками, що не боїться дьиді, бо піде з дідом.
На те дьидя м'якнув і відпускав його дідові:
— Хоть беріть 'го у пазуху, а хоть у торбину, я вам не бороню. Віна мені не дали-сте, чим їх нагодую?
Дідові руки дрожали, як Петрика гладили:
— Не журітси, небожєта, тото чемний онука, буде мене слухати, буде бабі помагати.
А неня плакала.
Під гору взяв дід внука на коркоші, аби не покотився на долину, як яблуко. Баба стояла вже навперед хати і визирала годованця.
— Ходи 'д бабі, Петрику, ходи борше, лиши діда!
Відтак завела його в хату, та й денцівку дала, й казала, що буде на припічку спати ніжками до печі. А дід казав, що купить йому велику сопівку на вісім пальців.
— Та бриль касьтровий тобі куплю, а баба павами обтичьит!
Петрик роздивлювався по хаті і бачив образи, стіл. грядки й полиці тоті самі, що в дьиді. Лиш комин був інший: кафльовий, мальований. Дід посадив його на коліна і уважав, аби в печі горшки не позбігали. Показував пальцями мальованих стрільців на комині та й розказував, як вони татарів та багачів різали, смолою обкапували. І обіцював, що справить йому пушку і топорець зробить.
Десь так через тиждень прийшла неня відізнати, що її дитина робить. А Петрик такий біленький, такий вичесаний, гей голубець. Розповідав нені, як йому добре у діда. Хвалився, що разом з дідом і бабою на лавці обідає і разом вечеряє. Показував сопівку, і постільці дублені, та онучки черлені та й питався нені, чи вже великий, чи не міг би татарів та багачів стріляти, як оті стрільці на комині.
Та й дід, і баба його хвалили, а неня радувалася.....................
Більше прочитати новел та оповідок Марка Черемшини можете ТуТ - https://sites.google.com/site/xatachytalnya1/pismenniki-prikarpatta/marko-ceremsina